?

Log in

Бортовий журнал войовничої домогосподарки
Epistula non erubescit
Recent Entries 


Добридень! Мене звуть Юля, це мій особистий щоденник. Щоб потоваришувати пишіть сюди.
Нехай щастить!
Дневник
Друзі порадили подивитися. Важко, але треба, так що теж раджу. Особливо порадував епізод з католицькими черницями. Це прям те що я відчуваю - шило на мило =(

Але от чого я ніколи не збагну це як можна переїхати у Францію і знову напялити на себе цю довбану хустку. Після всього??? Не розумію =(

25th-Sep-2016 07:55 am - Плинножиттєве
Дневник
Трохи вроцлавської осені.



Спитали мене чого це я Польщу розлюбила. Ну, власне, я її ніколи і не любила, я її попросту не знала, от і усе. А чим довше живу і чим більше взнаю тим більше і не люблю. Чому? Тому що її культура суперечить моїм цінностям. Все просто. Це не я змінилася, це оточення не відповідає моїм вимогам. Ганебний закон про аборти, популісти при владі, релігія у світських інститутах, "традиційні" цінності, права риторика, як щось нормальне. Побутова мізогінія та сексизм. Це не те суспільство де хочеш, щоб виросли діти. Так, я тут лише гостя (хоча справедливості заради, я немало плачу у спільний бюджет за право користуватися гостинністю) і тому не маю морального права на осуд. Але я чесна людина, тому не стану на чорне говорити біле, лише тому, що мене запрошено в гості. Якщо мене запросили на каву і гамселять у моїй присутності дитину, я не збираюся мовчати тому що, "тут так прийнято".

Разом з тим, я повністю усвідомлюю, що батьківщини в мене немає. Немає куди повертатися. В Україну де на марш рівності я мусила йти під конвоєм з тисячами поліціантів? Де мої цінності не просто не популярні, а небезпечні. І краще не стане, бо війна лише озлоблює людей. В Україні мої діти ростимуть в гіршому оточенні ніж тут. Тут видають хейтерські спічі у церкві священники, в Україні люди виганяють ромів з домівок і палять будинки. Тобто так, мій чоловік був правий коли сказав, що Польща то є Україна 2.0, біда в тому що мене вже нудить від україн. Я хочу жити в 21 столітті! А навколо темні середні віки. Від цього мені страшно і сумно.

Read more...Collapse )
24th-Sep-2016 08:50 am - Ярка говорить
Дневник
Приходили до нас знайомі на каву/чай. Пані Яна каже Яркому:
- Ти такий файний художник, намалюй мені красиві квіти.
Ярка робить отаке лице.

Яна: - Ну правда, ти ж малюєш на замовлення? Намалюй мені соняшники, я їх збережу, а коли ти станеш відомим художником, буду хизуватися.
Ярка: - І чому я маю займатися профанацією мистецтва? Квіточки вам любий маляр намалює.

Яна і я: О_О

Підлітки...

Коли Яна пішла, я не витримала, кажу:
- Я тут бачила одні квіточки, так оні в кращих музеях світу ото висять...
Ярік незворушно: - Я знаю, що ти про Ван Гога, але то коли було? Зараз це був би в кращому випадку косплей.
- Ну добре що хоч не мімесіс - бурчу я собі під ніс.
- Що мамо?
- Та нічого, нічого, моя мармулеточка...

Понавиростало...
Дневник
Результат пошуку зображень за запитом "атеизм"

Френди підняли цікаву тему, яка спонукає мене висловитися щодо мого відношення до релігії.
Для мене всі релігії однакові, я не бачу принципової різниці між системами вірувань людей. Всі вони мають ознаки інформаційних вірусів, поширюються на історично створених ареалах і виживають завдяки паразитарному способу існування. Як інституції.

Але. Головне протиріччя будь якої релігії для мене полягає в тому, що вона відкидає свого ж Бога. Бо якщо Бог створив цей світ, то він створив еволюцію, секс, гомосексуалістів та ДНК. Щось з того, що він створив нам може подобатися, щось ні. Але якщо ми сумлінні діти божі, то як ми можемо агресивно відкидати світ який є його творінням? Як можемо будь що у цьому світі визначати як добро або зло? Так я знаю як релігії тлумачать ці очевидні суперечності - через священні книги нібито написані Богом, де нібито Бог все їм пояснив - з ким займатися сексом, скільки платити на храм, що їсти, а що пити. Але, як на мене, коли в нас є текст з одного боку і Природа з іншого, то не може бути жодного сумніву у тому, що з них ТОЧНО написано Богом, при умові що Бог такі існує.

Всесвіт - першоджерело. А всі священні книги максимум вільний пересказ. То кому є більше підстав вірити? Безпосередньому Гласу Божому, чи кільконадцяти Євангелієм, кожне з яких трактує ті ж самі події по різному, що вже натякає на суб'єктивне бачення апостолами історичних подій.

Так що, якщо Бог використовує еволюцію та генетичні алгоритми хто ми такі щоб засуджувати його?
Якщо всі божественні створіння 99% часу свого існування жруть, їбуться та сплять, то хто ми такі, щоб піддавати сумніву цей хитрий План?

Подумайте про це і не грішить супроти великої божої мудрості.
22nd-Sep-2016 03:19 pm - Плинножиттєве
Дневник
Забрали Яркого з лікарні. Сказала йому що він як Фріда, вже малює на корсеті =)



Read more...Collapse )
21st-Sep-2016 10:24 am - Балачки
Дневник
З Вовкою йдемо до школи:
- Мам, а можеш зі мною зайти в магазин по булочку?
- Так у тебе ж в школі кафе де булочки продаються.
- Та так, але вчителька нас не випускає сходити купити поїсти =(
- Скажи, що тобі треба в туалет.
- А якщо спитає чого так довго ходив?
- Скажеш що какав!

Помовчав.
- Але ж я буду учительці брехати? Це ж нечесно.
- А чесно те, що якщо ти хочеш пісяти це можна, а якщо хочеш їсти то не можна?
- Ну це правила...
- А це логіка.

Помовчав.
- Ні, я так не можу. Вона мені не бреше і я не буду. Це теж логіка.
- Молодець. Сміливе рішення.

Помовчав.
- А тобі не подобаються тутешні правила, так мамо?
- Відверто кажучи, мені Польща не подобається, в принципі.

Помовчав.
- А мені подобається!
- Так? =)
- Так. Бо тут дітей бити не можна =)
21st-Sep-2016 07:51 am - Ярка в лікарні
Дневник
Загіпсували нашого хлопця і обіцяють сьогодні повернути після рентгену. Хлопцю дуже боляче, дзвонив вночі, що не може спати, прийшлося просити в медсестри знеболююче =(
Жалко птічку...



Read more...Collapse )
20th-Sep-2016 12:50 pm - Пікап
Дневник
Читаю статті про пікап, НЛП і різні техніки вкладання жінок штабелями. Дуже цікаво!
В неділю розмовляли про секс з чоловіком (а що ще робити в особливі дні, як не розмовляти про секс) і він був напрочуд відвертим. Мені взагалі завжди цікаво як це в інших, тому такі одкровення я ціную, особливо від чоловіків, бо вони менш відверті.
Так от, чоловік сказав мені, що для того, щоб бути сексуально привабливою для нього достатньо:
- бути жінкою
- бути старше віку статевого дозрівання і не мати явних ознак старіння (ну 55+ це ок, 75+ не ок, приблизно так...)

Зрозуміло, що для більшості знайомих мені жінок все набагато складніше! Не достатньо просто бути мужчиною від 18 до 65! =))

Так от, читаю я про Марковіка та його теорії з спокушання і намагаюся згадати власний досвід. Як це було в мене взагалі і як працювало.
В принципі, багато схожого на правду. Що подобаються передусім спокійні і врівноважені люди, з нормальною самооцінкою, які не намагаються справити особливе враження, або навпаки самоствердитись за твій рахунок. Що якщо ти хочеш показати, що чел тобі подобається ти починаєш торкатися волосся, торкатися його, якось демонструвати тілесні сигнали різного ступеню відвертості.

Але є цікаві особливості. Принаймні у мене. Якщо я не "в пошуку" то красивий, сексуально привабливий для мене чоловік, який проявляє якусь цікавість до мене викликає суміш страху, відрази і збентеження. Ну от наприклад, тут у Польщі прийнято лізти цілуватися при вітанні. І це роблять і жінки і чоловіки. Ну, вітаються поцілунками в щічки, нічого такого, не думайте. Але для мене це явний перебор! Я відчуваю запах чужого самця, вибачте за подробиці. Дорослого, статевозрілого самця, готового до парування і мене це сильно лякає... Бо це дає геть протилежні сигнали. Тіло каже - "так що ми будемо трахатися?!", а мозок "аааа, фууу, алярм! це якісь чужий самець! це що зґвалтування?". І це доволі неприємні відчуття.

Я за 12 років шлюбу забула, що таке флірт. Я трохи пам'ятаю, що це доволі приємно, оце поступове загравання, те що пікапери називають "кіно", але в постійних стосунках такі відчуття майже зникають. Коли ти фліртуєш з майже незнайомим чоловіком, в тебе немає настільки тваринної пристрасті, як з чоловіком. Бо той малознайомий мужик, він все таки занадто чужий, щоб повністю виключати мозок, щоб в тебе все всередині вирубалося нафіг від одного дотику. Флірт це типу лагідна гра. Він тебе за руку взяв, ти поправила волосся і ось між вами промайнула іскра.

Тривалі стосунки не такі. Це як схід лавини. Він взяв тебе за руку, а твоє серце вирвалося з грудей і ухнуло вниз з шаленою швидкістю. Ух, мілісекунди і твій мозок заповнює окситоцин. Ти не можеш думати про те що не встигла прийняти душ, треба лягти так, щоб не було видно шраму від апендициту, треба еротично вигнути спину. Ні, про такі штуки немає мови. То все для випадкового нетривалого сексу, а не для шлюбу =)

Тут ти тільки потім думаєш про порвані труси і роздерту спину, про те що чоловіку на презентацію, а він в засосах, що діти виростуть з травмою на все життя, а попадання в поліцію за непристойну поведінку не дуже прикрашає резюме. І взагалі в вашому віці так поводитися просто тупо!

Але це подружнє життя, нічого не поробиш. Чим довше ти живеш з одним чоловіком, тим менше контролюєш свою тваринну сутність. Так мені здається...
З часом формуються нейронні зв'язки, які згодом лише поглиблюються. І якщо напочатку стосунків ти ще думаєш про те "а що подумають люди", то чим далі тим більше з людини-соціальною стаєш людиною-сексуальною =)

А ще, коли я втратила цноту, першими моїми словами були:
- І оце все? О_о
Я не могла зрозуміти чого навколо сексу стільки галасу. Тупі монотонні рухи. Тю!

Але мені знадобилося вирости і вийти заміж, щоб зрозуміти чого люди з цим носяться. О так! ^__________^
Це найкраще що є у цьому світі. Я мушу це визнати.
Дневник


Ну добре, любі, вмовили. Попробую трошки порозповідати про свій досвід в мережі. Але мушу зазначити, що тема настільки велика і мною надумано з цього приводу на цілу книжку. Тому далі писатиму уривчасто і подекуди схематично, вибачайте. Поки діти сплять, що називається.

Минулого разу я сказала, що ми живемо в інформаційному світі, настільки забрудненому інформацією, що справа вже не в пошуку потрібних знань, а в захисті від непотрібних. Я переконана, що в майбутньому вміння відрізняти адекватну інформацію від міфів і фейків стане чи не головним критерієм для отримання гарної роботи. Людей - багато. Людей, які здатні швидко аналізувати і систематизувати інформацію і вільно почуватися у вирі інформаційних буревіїв - дуже мало. А потреба в них зростає. Потреба в передбаченні і в управлінні інформаційними потоками зростає. Нехай це будуть такі собі синоптики, що ґрунтуючись на різних синоптичних даних передбачатимуть "інформаційну погоду" на завтра.
- Завтра нас очікує фронт низького покемонного тиску. Старі меми змістяться з англомовного сегменту в кирилічний, натомість нас очікує підвищення температури Хіларізму та Трампоненавистничества.

Щось таке.

Read more...Collapse )
Дневник
В коментах зачепили цікаву тему. Що я думаю про навчання, школу, Вовку і таке інше. Нещодавно обговорювала це з чоловіком. Попробую викласти стисле резюме. Не як істину або привід для суперечок, а лише для окреслення позиції.

1. Я вважаю будь яку масову освіту злом. Або як мінімум дуже застарілим підходом до навчання. Масові школи були відбиттям соціуму епохи промислової революції. Заводи, шахти, пролетаріат, робітничий рух, класова боротьба. Це все дуже далеке від викликів сучасності. Школа схожа на фабрику по вирощуванню майбутнього працівника заводу конвеєрного типу. Там все як і має бути - зміни, дзвінки, система перепусток, ієрархія виробничого процесу. Все це більше не актуально. І будь які елітні гімназії, чи школи з поглибленим вивченням чогось, які беруть цю схему і лише видозмінюють конвеєрну лінію, мені не подобаються. Бо лишається головне - ієрархічна система та тиск колективу. Колектив, це взагалі найважливіший чинник, що формує особистість у таких системах. Форма для відливки "нової людини". Гарний колектив породжує гарну людину, поганий штампує брак. При цьому відповідальність самої особистості ніби виноситься за дужки. Ну що взяти з маленького гвинтика? Без Системи ти - ніщо. Колектив, група, клас - от що важливо. Сам по собі ти слабкий і не виживеш. Закон джунглів, печерне мислення. І все це на 10-12 років. Я знаю людей, що за 4-5 років у в'язниці, або 1-2 в армії втрачали себе, як особистість. А тут 10-12 років, коли думка про визначальну роль Лідера і Колективу подається як аксіома.

2. Мені не подобається ДО. Це школа розвернута у родині, де роль Лідера перебирає на себе батько або мати. Так, можливо це менш травмуючий досвід, а можливо і навпаки. Тут все залежить від особистих якостей, власне, батьків. Тому очевидно, що така форма навчання підійде далеко не кожній родині. Це дуже індивідуальне рішення і жодна сім'я не схожа на іншу. Але основні претензії до ДО у мене полягають в тому, що її сенс "якщо дитина мусить страждати, то давайте краще я тикатиму в неї ножем, я мама і зроблю це гуманніше". Тобто мама в даному випадку все одно виконує ідіотську навчальну програму створену міністерством освіти під дією психотропних речовин. І яка б любляча не була мама, а тортури від прочитання підручників і виконання завдань масової середньої школи дитині гарантовані.

3. Анскулінг - сама радикальна і сама індивідуальна форма навчання. Вона подобається мені найбільше. Вона сучасна і відповідає потребам сьогодення. Але очевидні і всі недоліки. Така система погано інсталюється в родині з однією дитиною. В родині в якій поганий емоційний фон та низькій рівень довіри і кооперації її членів. Тому так, анскулінг, це для обраних.

Тут, як правило, починається:
- Так що всім іншим вбитися об стіну, так????!

Ну взагалі-то, я собі анскулінг дозволити не можу. Вовка мусить ходити в школу і ходить. І це ще не привід вбиватися об стіни, чи витрачати час на почуття провини. Взагалі почуття провини така фігня! Нащо ви з ним носитеся? Повірте, щоб ви не робити задля дитини, у 15 років вона все одно скаже вам щось на кшталт:
- Ви самі жахливі батьки на світі!!!!ААААААААА!!!
І це означатиме, що ви все робите правильно і процес сепарації проходить згідно плану. Це так само як 6 річна дитина говорить:
- Мама, я ніколи не одружусь і не поїду від тебе! Я завжди буду жити з тобою і татом!

Але менше з тим.

Достатньо просто не відноситися до школи занадто серйозно. Оцінки вчителів можуть бути необ'єктивні. Колектив дітей зібраний випадково не має ставати дружнім просто тому, що людей змусили бути в одному приміщенні. Ніхто не мусить любити вас або вашу дитину. Але і ваша дитина не мусить! Вона має повне право відноситися до школи і навчання не серйозно, робити домашні завдання як прийдеться, шукати друзів поза класом та жити власним життям. Це всього лише школа. Її можна змінити, кинути, переїхати, забити. Внутрішня гармонія з собою це набагато важливіше для щастя. От тому я не дозволяю оцього "ви мало займаєтеся з дитиною!", "а чому ви не підготували гербарій?", "а де домашнє завдання?", "а чого ви не ходите на батьківські збори?". Це їх гра. Це їм подобається в неї гратися, але я ніколи не забуваю, що це лише гра.

Нещодавно читала мемуари одного математика, де він розповідав як зацікавився наукою. І ні, це не було в школі і йому, звичайно, не було 7 років. Такі речі відбуваються з більшістю людей у свідомому віці. Мій чоловік вирішив стати інженером, коли знайшов в підлітковому віці конспекти батька якого ніколи не бачив. Вищезгаданий мною математик намагався зрозуміти фізику, якою зацікавився в 9 класі і це наштовхнуло його на роботу з теорії груп. Мій дід пішов проти волі батька, коли вступив на технічний замість медичного. Всі ми приймаємо рішення різної ступені усвідомленості, але такі речі не відбуваються у 6 років. От що я намагаюся сказати! Школа, особливо початкова, це просто... етап напівсвідомого життя. І треба зробити його максимально не травматичним. А навчання почнеться набагато пізніше. Бо для навчання потрібна сформована кора мозку і зріла внутрішня мотивація. А це кінець підліткового періоду +- не раніше.

І останнє. Чим на мою думку сучасний світ відрізняється від мого у дитинстві. Мені в дитинстві потрібно було йти в бібліотеку і шукати потрібну інформацію. Або шукати когось компетентного. Сучасні діти не мають такого досвіду, натомість вони перевантажені інформацією яка лізе звідусіль. Вони задушені нею. Тому їм стає "не цікаво", "нудно". Їх мозок намагається себе захистити! А ми починаємо грузити їх 150 книжкою про гаріпотера. Бо читати це ж так круто! Ні, не круто. Ми живемо в світі де якість давно потонула у кількості. Ми живемо у світі в якому пора вчити дітей не шукати потрібну інформацію, а захищатися від непотрібної! Це ключове питання для мене зараз і певний виклик.

Дякую за увагу!
This page was loaded Sep 26th 2016, 10:31 am GMT.